Зміни дві. 1. Сьогодні зранку зайшла до нас хазяйка і попросила, щоб ми до кінця місяця звільнили квартиру. Це погано. По-перше, зара' треба буде бігати, як неномальним, по місту і шукати нове житло. По-друге, в нас була дуже дешева квартира. Таку більше не знайдемо. А третє саме неприємне винна у всьому я, бо язик задовгий. В центрі міста розповідала подружці про проблеми на квартирі і що хазяйка їх вирішувати зовсім не хоче, бо пофігістка. І це ж треба - вона якраз йшла поруч і все чула. Відчуваю себе дурепою і сволотою, бо вона до нас непогано ставилася. 2. Через два тижні в газеті буде новий редактор. а нова метла, як кажуть... я, звісно, не думаю, що мене звільнять, але певні зміни в роботі точно будуть. і ще невідомо - позитивні чи погані.

Передивлялася вчора фото з Харкова і зрозуміла, що все засумувала за блоггерами. і навіть сама не можу зрозуміти, чому. Ну люди й люди. Веселі, звісно. Любять пригоди і хороші компанії. Але такі є і в мене в Сімферополі. Але щось таке є блоггерській душі... таке інтригуюче, що примушує мене кидати усе на світі і їхати чорт-зна куди... Ну добре, філософію залишу до наступного разу, а сьогодні ще кілька фоток з нашої поїздки до міста Хорька, тобто козака Харько :)

Собрались в кабаке фашист, демократ и коммунист. Начали спорить у кого лучше идеология. Ну спорить можно долго, а толку... Решили на практике узнать, кто своей идеологией заставит кошку съесть горчицу. Фашист хватает кошку, заталкивает ей в пасть ложку горчицы... Сожрала! Все возмущаются: "Это насилие!". Тогда демократ берет два кусочка колбасы, в средину горчицу, бросает -- слопала! Опять все возмущаются: "это обман!". Коммунист ловит кошку, мажет ей горчицей зад... Кошка с воем ее слизывает. Коммунист: "Обратите внимание: добровольно и с песней!".

От нарешті вирішила відрапортуватися про нашу подорож. Але розказувати про те, що було, неможливо — то треба бачити. Тому просто хочу подякувати блоггерам: 1. Дену Кукліну — за дружину Юлю-”Беспризорника” (вона чудова. Бережи її!), а ще за запрошення до Харкова, ретро-трамвай, прогулянки по місту та каву на вокзалі! 2. Юльці - за гостинність, прикольність та чоловіка (бережи його! Ден кльовий!) 3. Будячку - за позитивність та танці. 4. куму Ігнату, який не блоггер, але прикольно грає на гітарі Вєнічку Д’ркіна. 5. Сірому Льву - за те, що він добрий, веселий і ходить по місту без черевиків. 6. Зої - за те, що вона так вдало народилася ) 7. Арістарху - за еротику, чудову білизну, офігенні фотографії та екзистенціальні розмови. 8. Сашкові-smoked, який завжди знає, що треба робити, і головне - робить це! 9. Оресту - за те, що в нього дві руки, якими можна обіймати дівчат )) 10. Лані - за жовтий колір, який я дуже люблю. 11. Вовці - за кальян, без якого вже не уявляю зустріч блоггерів, та теплу пайточку. 12. Наталці Нєвєнчаній - за те, що вона переборола всі проблеми та приїхала. Так прикольно приїхати з Криму, щоб посидіти біля багаття в Харкові та випити із чуваками із Львова та Запоріжжя, Вінниці та Києва.

Де межа між шаленим коханням і аморальністю? Чи є вона взагалі? Дорослий дядька закохується в маленьку дівчинку, але хіба він пєдофіл? Він просто кохає — до безтями, до запаморочення у голові! Божевілля, від якого не можна позбавитися. Пристрасть, яка вбиває, знищує героя своєю силою. Він не може подолати гріховні почуття до дівчинки, кралі-німфєтки. Гумбєрт і Лоліта. Незабутні герої пана Набокова. Нещодавно подивилася одну з екранізацій цього чудового роману. І була вражена: фільм режисера Едріана Лайна (1997 р.) просто шикарний. Навіть не думала, що ”Лоліту” може так зняти — без вульгарщини, жахливих інтимних кадрів... Джеремі Айронс, здається, передає усі відтінки страждань дорослої людини. Та хіба ж можна не закохатися у ТАКУ Мелані Гріффіт. Її врода зваблює, тягне, наче магніт. Сексуальність неможливо приховати. і у 13-14 років дівчинка вже може бути повноцінною жінкою, яка має велику владу над чоловіками. Гумбєрт переживає справжню драму у своєму житті. Збочення - це жахливо, але хіба можно засуджувати чоловіка, травмованого у дитинстві. Колись він втратив кохану і раптом, коли надії вже не було, знайшов щастя. Безперспективне щастя без хеппі-енду.

Крим неперевершений. Це шматочок раю на землі. Узимку він блищить кришталем, навесні він стрімкий і веселий, восени одягається у королівський оксамит. А зара' він розслаблений, замрійливий, сонячний...

Готуюсь до мандрівки на Світязь й читаю цікавинки про це місце. Виявилося, що про озеро існує багато таємничих легенд. Ось одна з них: "когда-то на месте озера был замок. Его хозяин - князь, помогая соседу отбить нападение врага, оставил этот замок вместе с его жителями без защиты. Этим и воспользовался коварный враг, подойдя под самые стены крепости. И тогда красивая и гордая дочка правителя обратилась к Небу с молитвой, чтобы замок и жители не достались врагу. Не успела она промолвить последнее слово, как вокруг всё зашаталось и ушло под землю. На месте поселения возникло озеро с прибрежными цветами, которые удивительно сияли. Нападавшие чужестранцы рвали те цветы и сразу гибли...". Тож будемо шукати під водою старовинну фортецю ;)

Про що я дізналася, побувавши на ХФ-2008: 1. Блогери рулять! 2. Орест офігєнно танцює. 3. У Міринки Лучистої нова робота, з чим я її ще раз вітаю! 4. Вовка у якомусь році отримав якусь медаль (чи діплом?) по грі на гітарі. Це круто! 5. що зупа, де в якійсь білій фігні плаває картопля, макарони, спаржа та зеленой горошок, не просто їстівна, але й дуже смачна! 6. на острові Король мешкають китайські панди та бобри. 7. що дуже хочу футболку КП. 8. що Кіпіані та Портніков, які вели майстер-класи в минулому році, мені подобаються набагато більше, аніж головний редактор Комсомолки в Україні Андрій Хрустальов. 9. Ніхто не вміє стріляти з лука. 10. що на таких збіговиськах дуже не вистачає ashera, який прикольно співає, веселої Іринки, Рибачки Соні з її шаленою енергією, дуже серйозного дядьки Дені Кукліна, гарного фотографа Зої etc. а зара’ кілька фото:

25-й кадр в час когда шаверма теряет вкус в час когда больше не лезет пиво в час когда анекдотам не весело в час когда джинсы в пятнах от водки в час когда свитер шманит табаком как бешеный в час когда лица друзей - плоские блинчики я шатаясь подхожу к окну аккуратно отдёргиваю сизые занавески а там внизу стоишь ты и также как раньше так и сейчас ты любишь меня. и я не прощаюсь: никто не заметит и я спотыкаюсь на гадких ступенях ты целуешь меня и мы уже дома и я утыкаюсь тебе в подмышку и засыпаю счастливый. занавес. автора не знаю, а віршик дуже сподобався.

У першу неділю літа сІмферополь відсвяткував 224 рік народження. Було багато приколів (наприклад, єдиний в Україні мото-карнавал, який вже вдруге відбувається в Криму), але найбільш яскравим видовищем (на мій погляд) стало fireshow. Два дівча, та ще кілька хлопців творили казку просто на очах у глядачів. Особливого шарму дійству додавав дощ, який ніяк не хотів зупинитися і накрапував свої ліричні мелодії, але їх майже не було чутно, бо вогняні артисти танцювали під ритмичний бій барабанів. Сімферопільскі растамани з задоволенням погодилися зробити музсупровід до цього свята двух стихій - вогня і води.

Біля Бахчисарая в ущелині Марьям-дере, що з татарської перекладається як ”ущелина Марії” знаходиться так званий ”Кримський Афон” — Свято-Успенський печерний монастир. Існує декілька легенд, чому монастир з’явився саме в цьому місці. У старовинні часи пастух Михаїл ходив за своїм стадом в ущелині і раптом побачив на скелі ікону Богоматері, а перед ній палаючу свічку. Пастух побіг додому й розповів про це чудо хазяїну. Місцеві жителі зняли ікону й перенесли її до хати, але вранці ікона знов була на тій самій скелі. Люди зрозуміли, що Божа Матір бажає, щоб її ікона знаходилася саме там, тому вони висікли в скелі храм й поставили там ікону. Інша розповідає про злого змія, який жив у цих краях й пожирав худобу і людей. Греки й генуезці стали молитися Святій Богоматері, благаючи їх врятувати від того монстра. І якось уночі вони побачили на горі палаючи свічку. Щоб добратися до неї, вони висікли у скелі сходи, а коли піднялися, побачили лік Божої Матері. Поруч з іконою лежав мертвий змій. Зраділі люди подякували Богові, порубали змія та спалили його. З тих пір місцеві мешканці почали приходити на цю гору й молитися Святій Марії. У 1921 році монастир був закритий радянською владою. Вражає, що навіть коли в Криму панували хани, вони не чіпали православний храм, а от свої майже знищили його: монахів розстріляли, майно пограбували. У 1993 році територія повернули православній церкві. Відбудовані чотири з п‘яти монастирських храмів.

Це лише невеличка частка того, що там було...

Мої вітання тим, хто вижив після офігенських вихідних на Хортиці. Взагалі не віриться, що це було декілька годин тому. Зара' вже сиджу на роботі, п'ю смачну каву і зовсім не хочу прцювати. Дякую всім, хто там був. Так приємно було з вами познайомитися :) Ну все, фото і мої враження від поїздки будуть завтра. Щасливого понеділка!

Зелений туризм у Криму, нажаль, не дуже поширений. Це дивно, бо є усі перспективи його розвитку - цікаві місця, дивна природа, цікава історія півострова. Один з небагатьох культурно-етнографічних центрів автономії знаходиться у селищі Кольчугіно Сімферопольського району, яке колись мало назву Кроненталь (звідси й назва садиби). У льоху будинка, де декілька строріч жила заможна німецька родина Шнайдерів, зара' знаходиться кафе в швабському стилі, де можна відвідати пива та традиційні ковбаски, послухати німецьку музику та послухати про історію німецької колонії. Біля центру знаходиться напівзруйнована римо-католицька церква. Минулого року перекрили дах, але вигляд від цього не покращився. А за селищем розташоване старовинне кладовище, яке теж перебуває в жахливому стані.

Крим - це куточок рая на землі. Особливо, коли ти, забуваючи про справи, проблеми та роботу, йдеш в гори. Квіти, сонечко, дощ і водоспади - твій світ стає багатим і яскравим. і дуже щасливим, коли ти підіймаєшся на скелю і чуєш, як вітер співає тобі дивовижну мелодію свободи й сили. Проміні дарують тобі посмішку, а птахи - свою незалежність. і ти приймаєш ці подарунки обережно й з глубоким відчуттям подяки.

Нещодавно побачила фоти своїх улюблених американських зірок, оброблених у фотошопі. Подивиться й ви.

вирішила собі учора зробити невеличкий, але дуже приємний подарунок - купила MP-3 плеєр. Тепер буду ходити з музикою по життю :) сьогодні увесь день слухаю свого улюбленого БГ. Це так класно!

Кримськотатарський майстер зі Сімферополя Рустем Скібін вже 15 років займається відродженням національних традицій виготовлення керамічних виробів: декоративних панно, глечиків, тарілок, старовинних барабанів думбелеків. Найбільш вражає кримськотатарський орнамент, кожний елемент котрого є символом. У малюнку використовуються жіноче та чоловіче начала. Родинне древо, розташоване всередині, - це чоловічий знак, який означає стабільність, добробут, впевненість й силу. А жіноча структура - це вода, яка характеризується динамічністю, пластичністю. Зображення міндаля символізує дівчину, троянди - жінку, гвоздики - бабцю, тюльпана - парубка, а кіпаріса - зрілого чоловіка, главу родини. внизу розташован трикутник - символ землі, а вгорі знаходиться чверть троянди - це знак продовження рода. Глечеки означають дім. У кожного елемента є і інший зміст. Наприклад, кіпаріс - це ще й символ потустороннього світу. Часто Рустем робить орнаментальні тарілки під конкретну родину. "Але не плутайте цю структуру з генеалогічним древом, - підкреслює він. - Орнамент показує теперешнє з розвитком у майбутнє. Це така програма, яка працюватиме й через якийсь час".

От цікаво, чи гадав колись Володимир Ілліч, що біля його пам'ятника буде стояти церков? Життя така непередбачувана річ, що зара' все можливо - навіть Ленін на фоні хреста.

Учора подивилася диск зі свого випускного. П'ять років не бачила цих кадрів, а тут вирішила згадати минуле. Й так дивно стало. До болі знайомі обличчя - мої друзі, товариші, з якими я проіснувала поруч 11 років (з деякими і більше, якщо враховувати ще й дитсадок). Дивлюся і до себе промовляю: так, оця першою вийшла заміж, а у цієї нещодавно хлопчик народився, а ця дівчинку виховує, а цей парубок колись мені подобався: в нього гарні очі і довгі вії, яким позаздрить будь-яка дівчина. Усі ми роз'їхалися, але не забули один одного: зустрічаємося кожен рік, листуємося, допомогаємо... Шкільний час був дійсно дуже класним, і я вдячна всім своїм однокласникам, що вони були моєю родиною на протязі багатьох років.

Вже третій рік дотримуюсь Посту. сама не розумію навіщо це мені, бо я атеїстка, в Бога не вірю, тому кожен рік вигадувала різні причини. Зара' мені здається, що для мене просто важливі традиції моїх прабатьків. От і цікаво, хто ще і з яких причин обмежує себе в їжі та намагається стати краще.

В середу у Сімферополі вперше відбувся концерт гурту "Ночные снайперы". Лідер "снайперів" Діана Арбеніна зізнался, що ніколи не думала, що в Криму так люблять її творчість. Сімферопольці дійсно дуже щиро прийняли музикантів, багато підспівували, дарили квіти і вигукували запрошення залишитися жити на півострові. Співачка активно спілкувалася із аудиторієї, обливалася водою, три рази переодягалася, бігала по сцені без взуття і взагалі насолоджувалася життям. На концерті пролунали пісні різних років, але з особливим надривом головна "снайперша" виконала композицію "Я несла свою беду..." Висоцького. Без мікрофона, акапельно вона її просто кричала в зал, наче біль випускала з душі. На прощання вона пообіцяла, що не раз ще приїде до столиці Криму. Але якщо зі своїми шанувальниками вона спілкувалася довго ї щиро, то от журналістів вона напевно дуже не любить, бо "акули пера" годину чекали пресс-конференції перед концертом, потім ще хвилин 30 після концерту, але нам повідомили, що жіночка дуже стомилася і "приглашает нас завтра в гостиницу". Але й наступного дня вона запізнилася на сорок хвилин, бо снідала. А коли нарешті прийшла, то відповіла тільки на декілька вопросів й поїхала.

Вітаю всіх котів, особливо Миколу, з «професійним святом»! Бажаю усім цим чудовим тваринкам мати свою затишну домівку, щоб вони були щасливі, здорові та енергійні. Люди, не ображайте котів!