брала інтерв'ю в поета Сергія Піташа, інваліда першої групи, який майже не рухається і погано розмовляє. але в нього стільки оптимізму, що на двоїх здорових людей би вистачило! А я? тільки скаржусь: того мені бракує, і цього мені хочеться, а ще мені природа чи Бог, чи що там ще є отого пошкодувала! так завжди. Скільки разів я собі казала: радій тому, що маєш, бережи це і не смій плакатись, але приходить певний настрій і я не можу втриматись. І так мені шкода саму себе, що не знаю, що робити. А він - Сергій - сидить в чотирьох стінах і радіє життю. Вчитися в нього мені, і ще раз вчитися.