Американський драматург Едвард Олбі сказав, що "життя складається з кохання та помилок". В мене поки що просто з помилок, а "как на свете без любви прожить?".

Де межа між шаленим коханням і аморальністю? Чи є вона взагалі? Дорослий дядька закохується в маленьку дівчинку, але хіба він пєдофіл? Він просто кохає — до безтями, до запаморочення у голові! Божевілля, від якого не можна позбавитися. Пристрасть, яка вбиває, знищує героя своєю силою. Він не може подолати гріховні почуття до дівчинки, кралі-німфєтки. Гумбєрт і Лоліта. Незабутні герої пана Набокова. Нещодавно подивилася одну з екранізацій цього чудового роману. І була вражена: фільм режисера Едріана Лайна (1997 р.) просто шикарний. Навіть не думала, що ”Лоліту” може так зняти — без вульгарщини, жахливих інтимних кадрів... Джеремі Айронс, здається, передає усі відтінки страждань дорослої людини. Та хіба ж можна не закохатися у ТАКУ Мелані Гріффіт. Її врода зваблює, тягне, наче магніт. Сексуальність неможливо приховати. і у 13-14 років дівчинка вже може бути повноцінною жінкою, яка має велику владу над чоловіками. Гумбєрт переживає справжню драму у своєму житті. Збочення - це жахливо, але хіба можно засуджувати чоловіка, травмованого у дитинстві. Колись він втратив кохану і раптом, коли надії вже не було, знайшов щастя. Безперспективне щастя без хеппі-енду.

13-річна дівчинка закохується у дорослого чоловіка, в якого син старший за неї. Про це нова книга україньскої письменниці Люко Дашвар (у житті - Ірини Чернової) "Село - не люди". Педофілія - зовсім не нова тема у лиітературі. Але книга не про збочення, вона про щирість, справжнє кохання, плітки, сучасне село і віковічні традиції, яки дісталися нам ще від пращурів. Авторка розповідає про одну дівчинку, але це власно історія багатьох людей, які повинні приховувати свою любов від сторонніх, бо не зрозуміють, бо гріх великий! Це історія про пагубну силу грошей, через які люди йдуть на вбивство, руйнуючи світ навколо себе. Заради чого? все минеться, крім Кохання, Великої Правди Світової та Мудрості Душі.

Девушка не спит, не спит, не спит, Полюбила злого чудака. Неудачник, люмпен, эрудит И, возможно, тронутый слегка. Он читает старые стихи, о самоубийстве говорит, У него глаза тихи, тихи, Он немолод и небрит, небрит. Некогда любовь его сожгла, У него в груди зола, зола, Под глазами у него круги, За спиною у него враги. Девушка в тоске, в беде, в бреду, Полюбила на свою беду Не за то, что тенор или бас, А за то, что непохож на нас... Олександр Володін.

учора у виставі, як я вирішила подивитися, пролунала фраза про те, що кохання між подружжям існує тільки певний час, а потім.. потім тільки звичка тримає їх разом. саме кохання перетворююється на звичку. і так це було сказано, що навіть страшно стало. Згадала, що це мені багато разів казали, але я ніколи не звертала уваги на такі слова,а зара'... Невже я -- дурна ідеалістка, і вірю в те, чого насправді не існує на землі? невже вічне кохання - то тільки вигадка для наївних дівчат? а реальність, сувора реальність диктує свої закони людям? не можу я примиритися з таким! хочу вірити й далі у романтичні казки, де чоловік і жінка кохають один одного, поки смерть не розлучить їх...