Епілогом зустрічі стало проводжання в середу Метеорчика з його кумпелем Сашком на сімферопольському вокзалі. Тоді я в котрий раз переконалася, що блоггери — страшні люди ;)).
Ми знайшли затишне місце і почали ”спілкуватися” — вино, пиво, розповіді про секс у поїздах (Лана поїхала, а еротичні фантазії залишилися жити в автономії)... Звісно, потім ми мчали на київський потяг, як божевільні, намагаючись встигнути. Я помахала серветкою новим знайомим і зітхнула спокійно ))) на деякий (сподіваюсь, що дуже коротенький!) час блоггери в моєму реальному житті закінчилися.
До речі, сьогодні рівно тиждень, як до Криму приїхала СвєтЛана. Тільки тиждень пройшов, а здається, що це було дуже-дуже давно...

Блоггери поїхали, але ж у вересні відбудеться Джаз-Коктебель , значить я незабаром побачу своїх віртуРЕальних друзів )))

Ще раз хочеться подякувати всім, хто до мене завітав на сонячний півострів. Приємно, що я не тільки побачила стару компанію, але й познайомилася з новими людьми.

Життя чудове!

"А поутру они проснулись..." і їм вже нікуди не хотілося їхати, а треба -- Фіолент чекав на нас. Тому ми зібрали речі і залишили Мангуп. А потім було море - гаряче, гарне, сонячне... Розповідати про це неможливо. Краще дивіться фотографії ))

На Баклі я вперше побувала дев’ять років тому. І мені там відразу сподобалось: по-перше, це не дуже популярне місце серед туристів, тому там завжди небагато людей; по-друге, просто люблю печерні міста. А тут колись — дуже-дуже давно — жили наші пращури. В минулому році була там по роботі. А от на цих вихідних нарешті трошки погуляла по цій місцевості. З кримськотатарської Бакла перекладається як квасоля. І дійсно по формі вона нагадує квасолину: два узгір’я, з’єднані невисоким переходом. Гора розташована в 2,5 км на північ від селища Скалисте Бахчисарайського району. Систематичне археологічне вивчення печерного міста й його пам’ятників почалось у 1961 році, але йшло не дуже активно. В епоху раннього середньовіччя тут знаходилось маленьке сільськогосподарче поселення, жителі якого займалися виготовленням вина. У другій половині 6 ст. частину селища відгородили захисним муром, й воно перетворилося на невеличке сховище. Скоріш за все, його побудували за ініціативою візантійської адміністрації, яка заснувала тут найпівнічніший форпост імперії на півострові. З 10-11 ст. поселення поступово перетворюється на провінційне візантійське містечко. За весь час свого існування воно неодноразово переживало напад ворогів. У кінці 13 — середині 14 ст. воно в останній раз було завойоване й зруйноване, після чого життя тут припинилося. На Баклі відомо більше 90 печерних споруджень, значна кількість яких мала господарче призначення. Частина печер використовувалася в культових цілях. У 2003 році на Баклі група археологів знайшла храм 9-13 ст., на північний схід від якого в печері є ніша з гречеським написом: «Пахощі свічки — радість». Поки що, крім неймовірно гарної природи, на Баклі дивитися нема чого. Можна тільки по печерам погуляти. Археологи законсервували майже все, що колись було знайдено та відбудовано. Тільки це й врятувало старовинне місто від жорстокого знищення місцевими й заїзними варварами. Зараз середньовічні руїни засипані землею. Навряд знайдеться на Кримському півострові місце, яке б постраждало від «чорних археологів» в такій же мірі, як ранньосередньовічний могильник, розташований на схилах Дурного Яра. Цей овраг знаходиться трошки південніше знищеного містечка. Некрополь розграбовано майже повністю. Співробітники Служби безпеки України намагалися контролювати ситуацію, переслідували вандалів, затримували підозрюваних, забирали награбоване, але це були тільки полуміри. Скарби все одно притягували людей, й знаходилися ті, хто був готовий на ризик, тільки б дістати дорогоцінні схованки прабатьків. В одному зі своїх інтерв’ю кримський історик Ігор Храпунов сказав: «Відношення до нашого спадка — це показник загального культурного рівня в країні. Тому що, наприклад, у Франції або в Германії ніхто пам’ятники не грабує. Там нема проблеми, щоб якісь люди з лопатами копали могили. Чим виший загальний рівень держави, тим менше зазнають розграблення пам’ятники.»

Як з’ясувалося, блоггери в Криму будуть жити у Байдарській долині. Я ніколи там не була, тому власних вражень про це місце в мене немає. Але існує на світі таке диво як Інтернет ;) який мені щось та розповів. Багато писати не буду, кожен з вас може цю інформацію на теренах Гуглу (чи ще чогось), а напишу про те, що найбільше вразило мене. Байдарську долину (Бай-Дере) називають Кримською Швейцарією за м’який клімат. Біля селища Родниковське, у центрі долини, збереглися величезні менгіри – культові астрономічні спорудження кам’яної епохи, вертикально поставлені у вигляді обелісків кам’яні брили — найсторовинніший приклад будівельної діяльності людини, перший зразок архітектури. Якщо інші пам’ятники археології, у великій кількості розкидані по Байдарській долині і околицях (печерні стоянки, залишки старовинних селищ, могильники), неможливо помітити без гіда, то скельські менгіри не тільки легко знайти і роздивитися, але й можно помацати руками, щоб відчути енергію століть, силу минулого. Усього тут два менгіра. Один піднімається на 2,8 м. Він доволі стрункий, наближається до сучасного обеліску. Інший — масивний і значно нижчий (біля 1,5 м). Менгіри описані археологом Репніковим в 1907 році, він повідомив їх місцеву назву - ”Теклі-Таш” (тюркською ”поставлений камінь”). Але в той час їх було не два, а три. Третій був уламком менгіра, заввишки тільки ), 88 м., і був викопан в 60-х роках минулого століття при проведенні водопровода. Вага найбільшого менгіра встановлює десь шість тон.

У зв'язку з тим, що останнім часом блоггерський народ все частіше питається в мене, коли я буду їх рада бачити на сонячному півострові, я вирішила, що цю тему вже можна починати обговорювати на теренах "КП" (ого, закрутила!). Тож я пропоную вам відвідати Кримську автономію 23-24 серпня (для русскоговорящих: 23-24 августа). Де буде проходити збіговисько хай-блоггерів, що ми будемо робити, що побачимо - ці питання, напевно, можна підняти потім. по-перше треба визначитися з датою.

Крим неперевершений. Це шматочок раю на землі. Узимку він блищить кришталем, навесні він стрімкий і веселий, восени одягається у королівський оксамит. А зара' він розслаблений, замрійливий, сонячний...

Біля Бахчисарая в ущелині Марьям-дере, що з татарської перекладається як ”ущелина Марії” знаходиться так званий ”Кримський Афон” — Свято-Успенський печерний монастир. Існує декілька легенд, чому монастир з’явився саме в цьому місці. У старовинні часи пастух Михаїл ходив за своїм стадом в ущелині і раптом побачив на скелі ікону Богоматері, а перед ній палаючу свічку. Пастух побіг додому й розповів про це чудо хазяїну. Місцеві жителі зняли ікону й перенесли її до хати, але вранці ікона знов була на тій самій скелі. Люди зрозуміли, що Божа Матір бажає, щоб її ікона знаходилася саме там, тому вони висікли в скелі храм й поставили там ікону. Інша розповідає про злого змія, який жив у цих краях й пожирав худобу і людей. Греки й генуезці стали молитися Святій Богоматері, благаючи їх врятувати від того монстра. І якось уночі вони побачили на горі палаючи свічку. Щоб добратися до неї, вони висікли у скелі сходи, а коли піднялися, побачили лік Божої Матері. Поруч з іконою лежав мертвий змій. Зраділі люди подякували Богові, порубали змія та спалили його. З тих пір місцеві мешканці почали приходити на цю гору й молитися Святій Марії. У 1921 році монастир був закритий радянською владою. Вражає, що навіть коли в Криму панували хани, вони не чіпали православний храм, а от свої майже знищили його: монахів розстріляли, майно пограбували. У 1993 році територія повернули православній церкві. Відбудовані чотири з п‘яти монастирських храмів.

Зелений туризм у Криму, нажаль, не дуже поширений. Це дивно, бо є усі перспективи його розвитку - цікаві місця, дивна природа, цікава історія півострова. Один з небагатьох культурно-етнографічних центрів автономії знаходиться у селищі Кольчугіно Сімферопольського району, яке колись мало назву Кроненталь (звідси й назва садиби). У льоху будинка, де декілька строріч жила заможна німецька родина Шнайдерів, зара' знаходиться кафе в швабському стилі, де можна відвідати пива та традиційні ковбаски, послухати німецьку музику та послухати про історію німецької колонії. Біля центру знаходиться напівзруйнована римо-католицька церква. Минулого року перекрили дах, але вигляд від цього не покращився. А за селищем розташоване старовинне кладовище, яке теж перебуває в жахливому стані.

Крим - це куточок рая на землі. Особливо, коли ти, забуваючи про справи, проблеми та роботу, йдеш в гори. Квіти, сонечко, дощ і водоспади - твій світ стає багатим і яскравим. і дуже щасливим, коли ти підіймаєшся на скелю і чуєш, як вітер співає тобі дивовижну мелодію свободи й сили. Проміні дарують тобі посмішку, а птахи - свою незалежність. і ти приймаєш ці подарунки обережно й з глубоким відчуттям подяки.

"Осенняя пора - очей очарованье..." Усюди сірі дерева, але при цьому невимовно гарно. Холодне Сонячко пробивається крізь гнучкі гілки... де-інде в пожухлому листі гуляють ворони, з подивом дивлячись на людей, які прийшли в цей суботній день до Курлюк-Башу - галявини поблизу гори Замани. Стрімко біжить потічок, дзеленчить, співаючи загадкову лісну пісеньку...

Инициатором акции стал информресурс «НАША ДЕРЖАВА», который провел свой независимый интернет-опрос, чтобы установить: есть ли в Крыму чудеса, кроме Херсонеса. Оказалось — есть. Перед Вами - реестр победителей: 1. Херсонес Таврический (за него проголосовали 73 человека) 2. Воронцовский дворец в Алупке (64) 3. Мангуп (56) 4. Императорский дворец в Ливадии (39) 5. Чуфут-Кале (36) 6. Дворец Александра III в Массандре (28) 7. Генуэзская крепость в Судаке (21) Не попали в семерку ни заезженный символ Крыма Ласточкино Гнездо (12), ни место отдыха Екатерины II — Бахчисарайский дворец (19). От 10 до 20 голосов получили гора Митридат и Пантикапей как единый исторический комплекс, «Фонтан слез» в Бахчисарае, Свято-Успенский монастырь под Бахчисараем, Церковь в Форосе, Панорама обороны Севастополя. Не были забыты и новый храм-маяк в Малореченском, художественный музей Айвазовского, храм Иоанна Предтечи в Керчи, Эски-Кермен, памятник затопленым кораблям, мечеть Джума-Джами (Евпатория), монастырь Сурб-Хач, пляжи Алушты и Партенита, храм Деметры (Керчь), Графская пристань в Севастополе, Братское кладбище в Севастополе, Долгоруковский обелиск в Симферополе, Ботанический сад, усыпальница адмиралов во Владимирском соборе в Севастополе, Космо-Дамиановский монастырь, храм Св. Владимира в Херсонесе, храм Св. Николая (Евпатория), Качи-Кальон, Текие дервишей (Евпатория), Соборная мечеть (Симферополь), мавзолей Джаныке-Ханым (Бахчисарай), Джинджирлы-медресе (Бахчисарай), Караван-сарай (Белогорск), Армянская церковь в Ялте, Крымская астрофизическая обсерватория… Особо были отмечены вина «Массандры», коньяк «Коктебель», шампанское «Новый Свет». А вот некоторые «чудеса» — к примеру, такие, как Неаполь Скифский,—упомянули с припиской:«самое зачуханное, бесхозное чудо».