"А поутру они проснулись..." і їм вже нікуди не хотілося їхати, а треба -- Фіолент чекав на нас. Тому ми зібрали речі і залишили Мангуп. А потім було море - гаряче, гарне, сонячне... Розповідати про це неможливо. Краще дивіться фотографії ))

На Баклі я вперше побувала дев’ять років тому. І мені там відразу сподобалось: по-перше, це не дуже популярне місце серед туристів, тому там завжди небагато людей; по-друге, просто люблю печерні міста. А тут колись — дуже-дуже давно — жили наші пращури. В минулому році була там по роботі. А от на цих вихідних нарешті трошки погуляла по цій місцевості. З кримськотатарської Бакла перекладається як квасоля. І дійсно по формі вона нагадує квасолину: два узгір’я, з’єднані невисоким переходом. Гора розташована в 2,5 км на північ від селища Скалисте Бахчисарайського району. Систематичне археологічне вивчення печерного міста й його пам’ятників почалось у 1961 році, але йшло не дуже активно. В епоху раннього середньовіччя тут знаходилось маленьке сільськогосподарче поселення, жителі якого займалися виготовленням вина. У другій половині 6 ст. частину селища відгородили захисним муром, й воно перетворилося на невеличке сховище. Скоріш за все, його побудували за ініціативою візантійської адміністрації, яка заснувала тут найпівнічніший форпост імперії на півострові. З 10-11 ст. поселення поступово перетворюється на провінційне візантійське містечко. За весь час свого існування воно неодноразово переживало напад ворогів. У кінці 13 — середині 14 ст. воно в останній раз було завойоване й зруйноване, після чого життя тут припинилося. На Баклі відомо більше 90 печерних споруджень, значна кількість яких мала господарче призначення. Частина печер використовувалася в культових цілях. У 2003 році на Баклі група археологів знайшла храм 9-13 ст., на північний схід від якого в печері є ніша з гречеським написом: «Пахощі свічки — радість». Поки що, крім неймовірно гарної природи, на Баклі дивитися нема чого. Можна тільки по печерам погуляти. Археологи законсервували майже все, що колись було знайдено та відбудовано. Тільки це й врятувало старовинне місто від жорстокого знищення місцевими й заїзними варварами. Зараз середньовічні руїни засипані землею. Навряд знайдеться на Кримському півострові місце, яке б постраждало від «чорних археологів» в такій же мірі, як ранньосередньовічний могильник, розташований на схилах Дурного Яра. Цей овраг знаходиться трошки південніше знищеного містечка. Некрополь розграбовано майже повністю. Співробітники Служби безпеки України намагалися контролювати ситуацію, переслідували вандалів, затримували підозрюваних, забирали награбоване, але це були тільки полуміри. Скарби все одно притягували людей, й знаходилися ті, хто був готовий на ризик, тільки б дістати дорогоцінні схованки прабатьків. В одному зі своїх інтерв’ю кримський історик Ігор Храпунов сказав: «Відношення до нашого спадка — це показник загального культурного рівня в країні. Тому що, наприклад, у Франції або в Германії ніхто пам’ятники не грабує. Там нема проблеми, щоб якісь люди з лопатами копали могили. Чим виший загальний рівень держави, тим менше зазнають розграблення пам’ятники.»

Та, і я там була. пиво, вино пила, кальянчик курила, в озері купалась, а в ранці не прокидалась )) Світязь... Відбираючи фотографії, наче знова була там. Але не мальовниче озеро вразило мене найбільше, а люди. Всі один одному вже подякували за чудові вихідні. Хочеться й мені сказати, що півроку тому я й уявити собі не могла, що з людьми, яких я дуже мало знаю, мені буде так файно проводити свій час. Що я буду все кидати і їхати чорт-зна куди, щоб побачити вас. Нещодавно старша сестра спитала: а з ким ти їдеш? з блоггерами, відповідаю їй. А хто вони такі? ну що тут можна відповісти? то треба познайомитися з вами усіма, щоб зрозуміти, що таке блоггери, що таке "Клуб путешественников". Дякую вам за те, що ви є :))

Передивлялася вчора фото з Харкова і зрозуміла, що все засумувала за блоггерами. і навіть сама не можу зрозуміти, чому. Ну люди й люди. Веселі, звісно. Любять пригоди і хороші компанії. Але такі є і в мене в Сімферополі. Але щось таке є блоггерській душі... таке інтригуюче, що примушує мене кидати усе на світі і їхати чорт-зна куди... Ну добре, філософію залишу до наступного разу, а сьогодні ще кілька фоток з нашої поїздки до міста Хорька, тобто козака Харько :)

От нарешті вирішила відрапортуватися про нашу подорож. Але розказувати про те, що було, неможливо — то треба бачити. Тому просто хочу подякувати блоггерам: 1. Дену Кукліну — за дружину Юлю-”Беспризорника” (вона чудова. Бережи її!), а ще за запрошення до Харкова, ретро-трамвай, прогулянки по місту та каву на вокзалі! 2. Юльці - за гостинність, прикольність та чоловіка (бережи його! Ден кльовий!) 3. Будячку - за позитивність та танці. 4. куму Ігнату, який не блоггер, але прикольно грає на гітарі Вєнічку Д’ркіна. 5. Сірому Льву - за те, що він добрий, веселий і ходить по місту без черевиків. 6. Зої - за те, що вона так вдало народилася ) 7. Арістарху - за еротику, чудову білизну, офігенні фотографії та екзистенціальні розмови. 8. Сашкові-smoked, який завжди знає, що треба робити, і головне - робить це! 9. Оресту - за те, що в нього дві руки, якими можна обіймати дівчат )) 10. Лані - за жовтий колір, який я дуже люблю. 11. Вовці - за кальян, без якого вже не уявляю зустріч блоггерів, та теплу пайточку. 12. Наталці Нєвєнчаній - за те, що вона переборола всі проблеми та приїхала. Так прикольно приїхати з Криму, щоб посидіти біля багаття в Харкові та випити із чуваками із Львова та Запоріжжя, Вінниці та Києва.

Крим неперевершений. Це шматочок раю на землі. Узимку він блищить кришталем, навесні він стрімкий і веселий, восени одягається у королівський оксамит. А зара' він розслаблений, замрійливий, сонячний...

Про що я дізналася, побувавши на ХФ-2008: 1. Блогери рулять! 2. Орест офігєнно танцює. 3. У Міринки Лучистої нова робота, з чим я її ще раз вітаю! 4. Вовка у якомусь році отримав якусь медаль (чи діплом?) по грі на гітарі. Це круто! 5. що зупа, де в якійсь білій фігні плаває картопля, макарони, спаржа та зеленой горошок, не просто їстівна, але й дуже смачна! 6. на острові Король мешкають китайські панди та бобри. 7. що дуже хочу футболку КП. 8. що Кіпіані та Портніков, які вели майстер-класи в минулому році, мені подобаються набагато більше, аніж головний редактор Комсомолки в Україні Андрій Хрустальов. 9. Ніхто не вміє стріляти з лука. 10. що на таких збіговиськах дуже не вистачає ashera, який прикольно співає, веселої Іринки, Рибачки Соні з її шаленою енергією, дуже серйозного дядьки Дені Кукліна, гарного фотографа Зої etc. а зара’ кілька фото:

Зелений туризм у Криму, нажаль, не дуже поширений. Це дивно, бо є усі перспективи його розвитку - цікаві місця, дивна природа, цікава історія півострова. Один з небагатьох культурно-етнографічних центрів автономії знаходиться у селищі Кольчугіно Сімферопольського району, яке колись мало назву Кроненталь (звідси й назва садиби). У льоху будинка, де декілька строріч жила заможна німецька родина Шнайдерів, зара' знаходиться кафе в швабському стилі, де можна відвідати пива та традиційні ковбаски, послухати німецьку музику та послухати про історію німецької колонії. Біля центру знаходиться напівзруйнована римо-католицька церква. Минулого року перекрили дах, але вигляд від цього не покращився. А за селищем розташоване старовинне кладовище, яке теж перебуває в жахливому стані.